німецька соціал демократія 19 ст

німецька соціал демократія 19 ст

Соціал-демократична партія Німеччини (СДП) (Sozialdemokratische Partei Deutschlands (SPD)) — найстаріша політична партія Німеччини. Поряд з блоком ХДС/ХСС є однією з двох наймасовіших і найвпливовіших («народних») партій в новітній історії Німеччині. Після поразки у виборах 2009 року знаходилася в опозиції. Після виборів 2013 року увійшла до «великої коаліції», що була створена 15 грудня 2013 року. Партія входить до урядів семи Федеральних земель, у п'яти з них главою уряду є представник СДП. СДП.

На початку ХХ ст. в Німеччині було близько 11 млн. робітників, які складали близько 18% усього В 1890 р. соціалістичні профспілки об'єдналися у Вільні профспілки Німеччини на чолі з Карлом Легіном. Впродовж кількох років керівництво СДПН не визнавало самостійності профспілок, боючись, що їхній економічний характер призведе до посилення реформістських тенденцій серед робітників. Під впливом профспілкового руху в німецькій соціал-демократії зародилися й набули все більшого поширення ідеї ревізіонізму – перегляду деяких застарілих принципів марксистської теорії на користь реформ та парламентської демократії замість соціальної революції.

Соціал-демократична партія стала найавторитетнішою партією міжнародного пролетаріату. Її діяльність була тоді зразком марксистської політики і тактики класової боротьби пролетаріату. У 1889 німецька соціал-демократія взяла активну участь в підставі 2-го Інтернаціоналу. У 1890 соціал-демократи мали в своєму розпорядженні 35 мандатів в рейхстагу, а в 1898 вже 56 (за них була подана 1 / 4 всіх голосів). Керівництво партії, підтримуване Енгельсом, давало відсіч як правим елементам (Г. Фольмар і ін.), так і напіванархістській опозиційній групі «молодих». У 1891 з'їзд герм.(німецький) соціал-де.

Незважаючи на зростання популярності у суспільстві, німецька соціал-демократія в 90-х рр. зіткнулася з проблемою внутрішньопартійної дискусії. Окремі діячі, спираючись на демонстративні факти прогресивного зростання представництва СДПН у парламенті, вважали, що незабаром партія отримає абсолютну більшість на виборах і легальним шляхом реалізує свою програму. Так, баварський соціаліст Г. Фольмар заявляв, що слід відмовитися від негативного ставлення до держави та буржуазії та марних протестів, а варто домагатися практичних реформ для поліпшення долі робітників і, поряд з міжнародними угодами, н.

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН; нім. Sozialdemokratische Partei Deutschlands, SPD) на сьогодні є однією з впливових партій не тільки ФРН, а й Європи, "генератором" основних суспільно-політичних концепцій та світоглядних установок для міжнародної соціал-демократії. Завдяки соціал-демократам, у ФРН вдалося створити соціальну державу з 8-годинним робочим днем, незалежними профспілками, колективними угодами, оплачуваними відпустками і лікарняними, були впроваджені демократичні засади у виробничі відносини, пом'якшені негативні наслідки, економічних криз. Система освіти д.

У підручнику висвітлено історію розвитку економічної думки від стародавніх часів до наших днів. Основну увагу приділено викладенню провідних економічних концепцій, характеристиці основних напрямів та шкіл економічної теорії. Економічні доктрини розглядаються з позицій сучасних уявлень про закономірності економічного й соціального розвитку суспільства. Розкрито історію економічної думки в Україні, показано внесок українських учених у розвиток економічної науки.

Німеччина наприкінці XIX — на початку ХХ ст. Німецька імперія. Проголошена 18 січня 1871 р. у Версалі. Прусський король Вільгельм І став першим німецьким імператором. Офіційна назва — Німецька імперія, німецькою мовою — Deutsches Reich. Інша назва — Другий Рейх (щодо Священної Римської імперії). Держава. Причини виникнення соціал-демократії. кількості пролетаріату. Наявність теоретичної бази — роботи марксистів і соціалістів.

Соціал-демократична течія політичної думки. Ця течія сформувалося в другій половині XIX ст. і вилилося в створення соціал-демократичних партій в ряді європейських країн, у тому числі в Німеччині, Австрії, Угорщини, Данії, Росії та в інших країнах. У 1959 р німецькі соціал-демократи прийняли так звану Годесбергской програму, в якій відбилося нове теоретичне бачення соціалізму і процесу його реалізації на практиці. Один з головних авторів цієї програми - Віллі Айхлер - обгрунтував в ній принципи "етичного соціалізму". "Соціал-демократія прагне до суспільства, в якому кожна людина може розвивати свою особистість в умовах свободи", - йдеться в новій програмі німецьких соціал-демократів.

В ході гострих дискусій, які точились між соціал-демократами навколо цих пропозицій, наприкінці XIX ст. була сформульована цілісна концепція революції, яка передбачала: завоювання державної влади робітничим класом, представленим соціал-демократією, як у мирній, парламентській, так і в немирній формі; утворення пролетарської держави у формі демократичної парламентської республіки; усуспільнення засобів виробництва шляхом відчуження капіталістичної власності; добровільне усуспільнення селянської власності шляхом утворення великих колективних господарств. Найвідоміший представник нового напряму, видатний діяч німецької . Соціал-демократія була й залишається однією з найвпли-вовіших.

Як свідчить історичний досвід, однією з прикметних ознак політичної культури соціал-демократів є їхня постійна налаштованість до інтелектуальних дискусій, в яких порушують найважливіші для соціал-демократії проблеми її ідентичності, визначення напрямів стратегічних дій. Одна з перших таких дискусій розгорнулася на межі ХІХ та ХХ століть довкола книги німецького соціал-демократа Едуарда Бернштейна «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії».

Після франко-прусської війни всі німецькі землі об'єдналися в єдину Німецьку імперію, яка складалася з 22 монархій і трьох вільних міст. Згідно з імперською конституцією 1871 р, главою держави вважався імператор. Ним міг бути лише король Пруссії. Імператор мав широкі права в галузі зовнішніх зв'язків, очолював збройні сили, мав право оголошувати війну, призначати канцлера (голову уряду), вищих чиновників та офіцерів, скликати й розлускати парламент, що складався з двох палат. Верхня палата - бундесрат.

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е.Бернштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях покращення соціального становища для робітничого класу (і була розвинута його наступниками аж до концепції самоврядного соціалізму): - Бернштейн Едуард (німецький політичний діяч, ідеолог соціал-демократії. Розглядав соціалізм як гуманістичний рух, який парламентським шляхом буде здійснювати соціальні реформи і таким чином покращить становище робітничого класу.

Соціал-демократична па-радигма в її сутнісному розумінні відомим німецьким теоретиком міжнародного ро-. © ПАВКО Анатолій Іванович. Доктор історичних наук. ХІХ — поч. ХХ ст. В історію західноєвропейської соціал-демократії він увійшов як теоретик, який надав самостійність і статус рефор-містському соціалізмові, обґрунтував його соціально-економічну доктрину й політич-ну програму. Внесок цього вченого, який за рівнем фундаментальної наукової підготов-ки поступався лідерам соціалістичного руху на Заході та Сході, полягає в тому, що він залучив у теоретичні дискусії про соці-алізм питання, розв’язання яких давало можливість передбачити нові тенденції сус-пільного розвитку, соціалістичного руху.

Минулий тиждень ознаменувався вагомим призначенням для Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). 22 квітня на посаду голови партії після майже двох місяців тимчасового лідерства новоспеченого голови мінфіну Олафа Шольца була призначена амбітна Андреа Налес. Новому лідеру доведеться багато працювати над оновленням СДПН. Їй випала честь стати першою за 155-річну історію німецької соціал-демократії жінкою на чолі партії. I зважаючи на характер та політичний стиль самої Налес, навряд чи можна назвати це призначення незаслуженим. Чи не основними її якостями вважають ініціативність та готовність боротися за власні переконання.

Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН; ньому. Sozialdemokratische Partei Deutschlands , SPD ) - Одна з двох найбільших партій Німеччині, заснована 23 травня 1863 Фердинандом Лассалем як Общегерманский робочий союз. У 1875 році ОГРС об'єднався з створеної в 1869 році Соціал-демократичної робітничою партією Вільгельма Лібкнехта і Августа Бебеля. У 1878-1890 і 1933-1945 рр. діяла нелегально. Свою сучасну назву отримала в 1890, після скасування німецького Виняткового закону проти соціалістів. Число членів: 502 062 чоловік (стан на 31 грудня 2010 р.). Державне фінансування партії: 38 965.

Загострення Англо-німецького суперництва наприкінці хіх - на початку хх ст. • 64. Виникнення „Проблеми Півдня” в Італії. • 65. Режим ф. Кріспі. Він намалював у своїй промові об'єктивну картину розвитку німецької соціал-демократії і боротьби німецького пролетаріату, вказавши на наявність глибоких розбіжностей всередині партії. Він показав, що політика ревізіоністів суперечить корінним інтересам робітничого класу, що вона заважає йому виконати його історичне покликання.