німецька класична філософія кант

німецька класична філософія кант

Німецька класична філософія — термін, що об'єднує філософські праці німецьких мислителів кінця 18-го — першої половини 19-го століття. До визначних представників німецької класичної філософії заведено відносити Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Феєрбаха. Термін вживався в радянській і вживається в пострадянській філософській літературі. В європейській філософській літературі поширений термін німецький ідеалізм, до якого відносять майже всіх цих філософів за винятком матеріаліста Феєрбаха.

Іммануї́л Кант (нім. Immanuel Kant; 1724, Кенігсберг — 1804, Кенігсберг, Німеччина), німецький філософ, родоначальник німецької класичної філософії. У своїх численних роботах стверджував, зокрема, що умова пізнання — загальнозначимі апріорні форми, що упорядковують хаос відчуттів. Ідеї Бога, волі, безсмертя, недовідні теоретично, є, однак, постулатами «практичного розуму», необхідною передумовою моральності. Центральний принцип етики Канта — категоричний імператив.

Класична німецька філософія – розвиток німецької філософії, що охоплює період кінця XVIII – першої половини XIX ст. Для неї характерні такі основні риси: – відродження діалектичної традиції; – перехід від суб'єктивного ідеалізму до об'єктивного на основі діалектичної методології . І. Кант розмежовує розсудок та розум. Якщо розсудок обмежується категоріальним синтезом чуттєвих даних, то розум за своєю природою прагне до того, щоб вийти за межі досвіду й осягнути абсолютне. Це прагнення також має бути предметом вивчення трансцендентальної логіки, а саме трансцендентальної діалектики. Вчення про діалектику розуму веде, за І. Кантом, до висновку про неминучість його хибності (помилковості).

Німецька класична філософія постала як особливий, вищий етап у розвитку європейської філософії, як концентрація проблем, ідей та надбань класичного типу філософування. Вона збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та майстерністю. Водночас німецька класична філософія вичерпала ідейний та методологічний потенціал класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого—як переддень появи принципово нової філософії. До змістовного модулю іі. ⇐ Предыдущая 7 8 9 10 111213 14 Следующая ⇒.

• объективный идеализм (Кант, Шеллинг, Гегель); • субъективный идеализм (Фихте); • материализм (Фейербах). Немецкая классическая философия разработала несколько общих проблем, что позволяет говорить о ней как о целостном явлении. Она: • повернула внимание философии от традиционных проблем (бытие, мышление, познание и др.) к исследованию человеческой сущности

Понятие «немецкая классическая философия» означает развитие новоеропейской мысли во второй половине XVIII – первой половине XIX века, которая представлена учениями Канта, Шеллинга, Гегеля и Фейрбаха. При всем различии эти учения тесно связаны между собой узами преемственности. Именно эти учения явились непосредственным источником марксизма в области философии. Основоположником немецкого классического идеализма считается Иммануил Кант (1724 - 1804) - немецкий (прусский) философ, профессор Кенигсберского университета. Все творчество И. Канта можно разделить на два больших периода: • докритически.

Німецька класична філософія створила необхідну базу для подальшого розвитку ліберально-правових ідей у Європі. Одним з найбільших розумів людства, основоположником німецької класичної філософії є Імануїл Кант(1724 - 1804), саме він стояв біля витоків філософії Новітнього часу. Не тільки у філософії, а й у конкретній науці Кантбув глибоким, проникливим мислителем. Розроблена ним гіпотеза походження Сонячної системи з гігантської газової туманності дотепер є однієї з фундаментальних наукових ідей астрономії. Крім того, він висунув ідею розподілу тварин по одній ознаці їхнього можливого походженн.

Німецька класична філософія. Початок Просвітництва в німецькій філософії найтіснішим чином пов'язане зі знаменитим Християном Вольфом (1679-1754), який систематизував і популяризував вчення Г. Лейбніца. Багато філософів, причому не тільки німецькі, але й російські, наприклад М. В. Ломоносов, вчилися у Вольфа, який вперше в Німеччині розробив систему, що охопила основні області філософської культури. Одним з найвидатніших умів людства, основоположником німецької класичної філософії є Іммануїл Кант (1724-1804) - воістину титанічна фігура [1]. Саме з нього зайнялася зоря філософії Новітнього часу. Не тільки у філософії, по і в конкретній науці Кант був глибоким, проникливим мислителем.

Кант является основоположником немецкой классической философии. К наиболее выдающимся достижениям его научного творчества относят исследование процесса познания, которое, по его мнению, должно предшествовать решению проблем бытия, морали, религии. Предметом философии он делает ни бытие в целом, ни объекты познания, а познающего субъекта.

Німецька класична філософія - це значительнейший етап у розвитку філософської думки і культури людства. Вона представлена ??філософською творчістю Іммануїла Канта (1724 - 1804), Йоганна Готліба Фіхте (1762 - 1814), Фрідріха Вільгельма Шеллінга (1775 - 1854), Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 - 1831), Людвіга Андреаса Фейєрбаха (1804 - 1872). Кожен з названих філософів створив свою філософську системи, яка відрізняється багатством ідей і концепцій. Разом з тим німецька класична філософія являє собою єдине духовну освіту, яке характеризується такими загальними рисами: ? Своєрідним розумінн.

Немецкая философия представляет собой творчество мыслителей Нового времени. Влиятельное течение мыслей того периода послужило началом анализа человека, который пришел на замену исследованию природы. Философы рассматриваемого периода сделали вывод о том, что люди живут в культуре, а не мире природы. Характерные особенности немецкой философии . По Канту, познание рассматривается как деятельность, существующая по своим правилам и законам. Наиболее значимыми трудами Иммануила Канта являются «Критика чистого разума», «Критика Практического разума», «Критика способности суждения». Кантовское творчество принято делить на два периода

Німецька класична філософія представлена багатьма видатними особистостями (Фіхте, Шеллінг, Шопенгауер та інші). Але найбільший вклад в розвиток німецької класичної філософії внесли такі мислителі, як І.Кант, Г.Гегель і П.Фейєрбах. Основні філософські ідеї І.Канта. Імануїл Кант (1724 – 1804) – німецький філософ і вчений, родоначальник німецької класичної філософії. Народився в м. Кенігсберзі (Прусія) в родині ремісника. Закінчив теологічний факультет Кенігсберзького університету, в якому спочатку був доцентом, потім професором і ректором. Викладав у ньому ряд курсів філософії, логіки, математик.

Теоретична і практична філософія І. Канта. Родоначальником німецької класичної філософії є Іммануїл Кант. Його філософську спадщину поділяють на три періоди: "докритичний", "критичний" та "антропологічний". У "докритичний" період заслуговують на увагу ідеї Канта щодо виникнення світу. В праці "Всезагальна природна історія і теорія неба" (1775) він розробив космогонічну гіпотезу, за допомогою якої розкрив механізм виникнення Всесвіту і виклав нові принципи його формування. Згідно з цією гіпотезою, Сонячна система є продуктом поступового охолодже.