історія людства як прогрес свободи

історія людства як прогрес свободи

Історія людства як прогрес свободи. ⇐ Предыдущая 123 4 5 Следующая ⇒. Суспільний прогрес - це перехід від менш досконалих форм організації людської діяльності до більш досконалим, це поступальний розвиток усієї світової історії. Не можна прогрес зводити лише до кількісних змін. Звичайно, вони маються на увазі, але для соціального прогресу головною характеристикою є якісні зміни. Перехід від старого до нового готується всім ходом попередньої історії. Передумови виникнення нового вже знаходяться в надрах старого, і коли рамки старого стають вузькими для нового, тоді відбувається стрибок у розвит.

Історія людства, як підкреслював Г.Гегель, є процесом становлення й прогресу свободи, а виникнення й розвиток людини є стрибком із царства необхідності в царство свободи. Це засвідчує, що свобода не дається людині від народження. Вона завойовується діяльністю людини. Чим успішніша її діяльність, тим вагомішою і ширшою є її свобода. Тому світова історія - це не що інше як процес розгортання свободи протягом життя і діяльності людства, яка постійно зростає і посилює свій вплив на існуючий світ. Г.Гегель акцентував, що світова історія - це прогрес свободи саме у свідомості людини. Та реальна своб.

Людство завжди цікавили критерії суспільного прогресу. Були такі критерії: освіта, наука, мораль, краса, любов, роль видатних осіб, розвиток продуктивних сил, виробничих відносин. В історії соціології довший час вважалося, що критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил. Це була хибна думка, тому, що продуктивні сили існують в єдності з виробничими відносинами. Тому, на сьогоднішній день, критерієм суспільного прогресу є кількісний і якісний розвиток продуктивних сил, в єдності з виробничими відносинами.

Соціальний прогрес — це ідея, що суспільство може покращитись або покращується в плані його соціальних, політичних та економічних структур. Це може статися внаслідок безпосередньої дії людини, як у соціального підприємства або через соціальну активність, або як природний аспект соціокультурної еволюції. Поняття соціального прогресу було введено на початку 19-го століття, особливо в таких соціальних еволюціоністів, як Огюст Конт і Герберт Спенсер. Він був присутній в [[Філософія історії|філософії]] з.

Суспільний прогрес - це перехід від менш досконалих форм організації людської діяльності до більш досконалим, це поступальний розвиток усієї світової історії. Не можна прогрес зводити лише до кількісних змін. Звичайно, вони маються на увазі, але для соціального прогресу головною характеристикою є якісні зміни. Перехід від старого до нового готується всім ходом попередньої історії. Передумови виникнення нового вже знаходяться в надрах старого, і коли рамки старого стають вузькими для нового, тоді відбувається стрибок у розвитку суспільства. Він може носити як еволюційний, так і революційний хар.

Г. Гегель визначав всесвітню історію як "прогрес у свідомості свободи - прогрес, який ми можемо пізнати в його необхідності". Питання про прогрес - це не просте питання умогляду, а життєве питання про долю людини і всього людства, а в ще більш широкому плані - і всього світового буття. Процес розвитку передбачає накопичення якісних новоутворень, які необоротно відводять систему від її вихідного стану в напрямку небудь підвищення рівня організації системи, або її пониження, або збереження в загальному того ж рівня при постійних модифікаціях. Такі форми розвитку виражаються категоріями.

Читать тему online: Всесвітня історія – історія прогресу свободи по предмету Философия. Размер: 57.93 КБ. Філософія історії і проблема свободи і необхідності у вченнях Фіхте і Шеллінга. Свобода має історію. Світ свободи, як для Фіхте, так і для Шеллінга є світом історії. Ступінь можливої для кожного індивідуума свободи залежить не від його особистих прагнень, але від того, в якій фазі історичного розвитку знаходиться суспільство. Для історично різних видів суспільства існують різні види і ступені доступної свободи, що не залежить від особистих зусиль окремої особи.

Розгляд історії в її динаміці вимагає з’ясування суті таких феноменів, як прогрес і регрес суспільства. Будучи двома різновидами соціального розвитку, тобто якісного перетворення суспільства, останні протилежні за своїм спрямуванням: прогрес є поступальне сходження від низькоорганізованих соціальних систем до високоорганізованих,а регрес є тенденцією спрощення суспільної організації, розпаду і деградації соціального устрою, що склався. Для більшості мислителів Давнього Сходу і античності історія була простою послідовністю подій, за якими слідує щось незмінне. У першій книзі Кондорсе ділить усю історію людства на десять епох, причому до останньої відносить час з основи французької республіки.

Історія людства була розділена на послідовні «стадії», що відповідали різним етапам прогресу. Розподіл різних культур в просторі було екстрапольовано на час: «примітивні» суспільства повинні були служити західним людям прикладами їх власного минулого («сучасні предки»), в той час як Захід представляв їх майбутнє. Вони були першими, хто засумнівався в однозначності прогресу. Безмежний розвиток технічної науки поставив питання про свої цілі. Науковий прогрес вже не сприймається як щось, що приносить людству безумовне благо. Саме знання, як видно з дебатів, які були викликані появою біотехнологій, сприймаються як джерело загроз.

Історія людства постає у них насамперед історією суспільно-економічних формацій. Носієм прогресу завжди є передовий клас, який виступає проти консервативних суспільних відносин, що гальмують розвиток суспільства. Проблема ж регресу в марксизмі виявилася практично не розкритою. Г. Гегель, у концепції якого масштабом виміру всесвітньої історії та міри її прогресу, як уже зазначалось, було усвідомлення свободи, виділяв у розвитку суспільства три стадії прогресу. Перша -- це "східні деспотії", де свободу має лише один -- цар, король, монарх. Друга стадія -- це греко-римський світ, де прогрес в усвідомленні свободи торкнувся цілої соціальної верстви -- громадян полісу.

Утверджується цінність свободи, рівності. Техногенна цивілізація не тільки динамічна і рухлива, але й досить агресивна. Культ корисності і спрямованість на володіння товарами (речами, людскими здібностями, інформацією як товарними цінностями). Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії? В залежності від обставин життя люди по-різному відчувають себе в своєму часі, сприймають його то як прогрес щодо минулого, то як регрес, то як кризу, занепад, зупинки історії. Саме тут поняття прогресу набуло значення сходження людства до кращого, безперервного і дедалі зростаючого вдосконалення життя і людини.

Писав, що історія являє картину безперервних змін, картину прогресу людського розуму. «Спостереження над тим, чим людина була, і над тим, чим він став в даний час, допоможуть нам, - писав Кондорсе, - знайти кошти забезпечити і прискорити нові успіхи, на які його природа дозволяє йому сподіватися». Прогрес і регрес. Якби ми спробували зобразити прогрес людства графічно, то у нас вийшла б не висхідна пряма, а зламана лінія, що відображає підйоми і спади, припливи і відливи в боротьбі громадських сил, прискорений рух вперед і гігантські стрибки тому. Критерій прогресу він вбачав у свідомості свободи. У міру зростання свідомості свободи відбувається поступальний розвиток суспільства.

Суспільний прогрес – це рух суспільства, що відкриває людству дорогу до нових висот історії, допереходувіднижчихступенівіформсуспільногожиттядовищого. Орієнтація на прогрес наповняє світовідчування людей соціальним оптимізмом, вірою у свої сили й у колективний розум суспільства. Сприйняття історичного прогресу може бути і бездумно-буденним, соціально невмотивованим. У цьому випадку вважають, що все саме собою йде до кращого у цьому кращому зі світів. Всесвітня історія є незворотною історією світового духу по ступенях свободи. Гегелівський «дух» історії є, по суті, квінтесенція багатоманітних форм (схем) людської діяльності.

Гегель-діалектик чудово усвідомлював, що прогрес в історії людства не відбувається без боротьби, що були і періоди регресу. Але, незважаючи на це, прогрес людства не зупиняється. Щоправда, сам Гегель вершину розвитку світової історії бачив в Прусській монархії. Маркс вперше науково розкрив сутність суспільного прогресу. Вона зясовує ступінь свободи людини, можливість задоволення його матеріальних і духовних потреб. Становище людини в суспільстві характеризує соціальний аспект прогресу. Чим прогресивніший суспільство, тим більше умов воно створює для розвитку людини та її сутнісних сил.

Поширення ж таких уявлень на сферу історії людства дає концепцію прогресу другої половини XVIII — XIX ст. Таким чином, хоча у працях Ф. Бекона та тим більше Р. Декарта і не міститься філософсько-історичних концепцій, основні підходи, властиві новоєвропейській філософії історії, знаходимо саме у них. Таким чином, свобода особи проголошується вищою цінністю, на досягнення якої мають бути скеровані всі зусилля суспільства. Якщо у Т. Гоббса свобода кожного обмежується прагненнями інших осіб і регулюється та регламентується державою, то у Б. Спінози межі свободи визначаються лише рівнем розвитку знань, яких завжди висташіть на всіх.

Про прогрес можна говорити як стосовно системі загалом, і стосовно окремим її параметрами. Ставлення до прогресі - направленому зміні на краще виникла давнини. Проте спочатку воно мало переважно оціночний характер. Ідея історичного прогресу народилася з заперечення християнської есхатології - релігійного вчення про кінцевої долі світу і поминають людину, мети космосу, і історії. Прогрес був помічений спочатку у царині наукової пізнання, та був ідея прогресу поширили на сферу соціальних відносин. >Просветители пов'язували з визначенням прогресу царство розуму й у ранг кінцевої мети істо.

Прогрес як загальний закон історії Основа прогресу, як і суспільного життя, є людський розум, Який завершує в історії значущі акти і стає дієвішим в наступні епохи Анн Робер Жак Тюрго - французький філософпросвітитель, економіст Три стадії прогресу: релігійна, спекулятивна, наукова. 6. Социальный прогресс восходящее развитие человеческого разума Розвивав ідею прогресу як прогресу розуму і науки Жан Кондросе - французький мислитель, політичний діяч, Засновник теорії прогресу. 7. Діалектичне тлумачення проблем прогресу, розглядаючи історію і з боку накопичення жорстокості, і з боку людинотворчог.