французька школа географії людини

французька школа географії людини

Французька школа географії людини (фр. Géographie humaine) — одна з найвідоміших, переважно, країнознавчих наукових шкіл. З кінця ХІХ — початку XX століття характеризується чітко вираженим країнознавчим спрямуванням. Визначальною рисою французької школи є гуманістичний підхід, в якому першорядна роль належить людині. Інша ознака цієї школи — видатне мистецтво опису. Однак такий опис не базувався на чіткій та обґрунтованій схемі характеристики території. Матеріал викладався так, щоб читач відчув «.

Загалом, французька школа географії людини відрізняється від німецької антропогеографічної школи декількома суттєвими рисами. По-перше, набагато менше значення надається детермінізму. Французький напрям залишає людським спільнотам в різному середовищі можливість вибору шляхів використання географічних ресурсів і т. інш., тому й визначається як посибілізм. Французька географічна школа мала вплив на розвиток географії в інших країнах. У 1898 році в Бельгії французький географ Елізе Реклю заснував Інститут географії. Фундатором нової географії в Італії став Джузеппе Делла Ведова, який очолив кафедру географії в Римському університеті у 1875 році.

Французька школа географії людини. Оформилася на противагу органічній школі Ратцеля. Якщо остання розглядала природне середовище як визначальну детермінанту історії, то перша обґрунтувала положення про те, що опосередковуючою ланкою між природою та історією є людська діяльність. Рефлю, Відаль де Бланш, Брюм, Деманжо. Відаль де Бланш географія людини не антитеза до географії без людини, тому що остання існує в уяві вузького кола спеціалістів. Завдання географії людини вивчення стосунків землі та людини, впливу географічного чинника на людину і навпаки. Людські асоціації подібно до рослинних та зоологічних, утворюються з різних елементів, які підпорядковані впливу середовища.

География французской школы – это принципиально региональная география. Видаль де ла Блаш стремился освободить географию от ее подчиненного положения в качестве некоторой служанки, т.е. территориальной основы истории, которое в то время она занимала во Франции. Видаль де ла Блаш определял географию как естественную дисциплину, хотя и тесно связанную с гуманитарными науками. Однако человек не только не исключался из географии, но на практике оказывался даже в центре ее внимания.

Французская школа «географии человека», одна из географических школ, зародившаяся во Франции и получившая известность в конце 19 и в 1-й половине 20 вв. под название «географии человека» (géographic humaine). Её представители определяли задачу географии как изучение взаимоотношений природы и человека, уделяя основное внимание влиянию географической среды на разные формы деятельности человека.

Он придавал большое значение воле и инициативе человека. В статье 1898 г., посвященной Ратцелю, Видаль де ла Блаш впервые выдвинул тезис о том, что "человек, так же как и природа, может рассматриваться в качестве географического фактора" - и не столько пассивного, сколько активно воздействующего и направляющего процессы на земном шаре, но действующего не изолированно, а в рамках природного комплекса. Противостояние германской и французской научных школ отражало реально существовавшие противоречия между двумя странами и их интересами.

Для работ по «географии человека» характерны идеи, близкие к географическому поссибилизму: согласно воззрениям представителей этой школы, природа воздействует на особенности исторического и социально-экономического развития народов; социальная же организация общества рассматривается как национальная структура, лишённая классовых противоречий. Вместе с тем географы Французской школы «географии человека» в конкретных работах, посвященных отдельным регионам, странам или их районам, проявили глубокое знание этих территорий. Это позволило им дать подробные.

Французька школа «географії людини», одна з географічних шкіл, що зародилася у Франції і популярність, що отримала, в кінці 19 і в 1-ій половині 20 вв.(століття) під назву «Географія людини» (géographic humaine). Її представники визначали завдання географії як вивчення взаємин природи і людини, приділяючи основну увагу впливу географічного середовища на різні форми діяльності людини. Для робіт по «географії людини» характерні ідеї, близькі до географічному поссибілізму : згідно з переконаннями представників цієї школи, природа впливає на особливості історичного і соціально-економічного розвитк.

Французская школа географии человека-одна из известнейших, преимущественно, страноведческих школ, одновременно признаваемая как один из образцов таковых и практически игнорируемая отечественными исследователями.География человека (нередко это сочетание в данном контексте употребляется в кавычках) есть в нашем случае не противопоставление «нечеловеческой» физической географии, но отражение особой интерпретации географического знания, сформировавшейся в конце XIX в. во Франции под влиянием работ, прежде всего, П. Видаль-де-ла-Блаша, который и считается основателем школы. [3]. ЦЕЛЬ. История географии, основатели и авторы идей. География-наука про всех и для всех.

История и география во Франции: во Франции гуманистическая традиция, связывающая преподавание географии с историей, оказалась наиболее крепкой, и на уровне среднего, и на уровне высшего образования. Агрегация (l'agrgation d'histoire), конкурс-экзамен на должность преподавателя истории в…

Школа 'географии человека', одна из географических школ, зародившаяся во Франции и получившая известность в конце 19 и в 1-й половине 20 вв. под название 'географии человека' (geographic humaine). Её представители определяли задачу географии как изучение взаимоотношений природы и человека, уделяя основное внимание влиянию географической среды на разные формы деятельности человека. Для работ по 'географии человека' характерны идеи, близкие к географическому поссибилизму : согласно воззрениям представителей этой школы, природа воздействует на особенности историческо.

Французская географическая школа уделяла внимание природным и общественным компонентам. От Видаля французская география получила в наследие концепцию поссибилизма, по которой человек признается скорее активным, чем пассивным агентом. Человек выбирает тот вид природопользования, который в данных природных условиях приносит наибольший эффект. Второе наследие Видаля - региональная парадигма. Французская школа географии первой половины XX в. оказывала существенное влияние на развитие географии в других странах, в частности в Великобритании. Поделиться…

ГЕОГРА́ФИЯ ЧЕЛОВЕ́КА (géographie humaine), географич. школа во Франции, получила широкое распространение в кон. 19 – 1-й пол. 20 вв. Представители Г. ч. определяли задачу географии как изучение взаимоотношений природы и человека, в качестве основного провозглашался принцип гармонии между ними. Школа имела исключительно страноведч. направленность. Известна прежде всего благодаря монографиям, посвящённым историко-географич. провинциям Франции. Первичными объектами для описания служили традиц. природные и историко-культурные местности, которые получили назв. «pay».

ФРАНЦУЗСКАЯ ШКОЛА «ГЕОГРАФИИ ЧЕЛОВЕКА» — географпч. школа во Франции, получившая известность в конце 19 и в первой пол. 20 вв. под назв. «географии человека» (geographic hnmaine). Представители этой школы определяли задачу географии как изучение взаимоотношений природы и человека, уделяя основное внимание влиянию географпч. среды па все формы деятельности человека, его «образы жизни».

Французька школа географії людини кінця XIX - початку XX ст. характеризується чітко вираженим країнознавчим напрямком. Його представник Відаль де ла Блаш відомий перш за все своїм шедевром "Картини географії Франції". У ній, зокрема, він порівнює країну з особистістю. Тому людині в цій школі географії приділялося особливе місце. Це перша відмітна риса французької школи - гуманістичний підхід. Друга риса - велике мистецтво опису. У французькому країнознавстві відсутньою була чітка й обґрунтована схема характеристики території. Матеріал викладався так, щоб читач відчув "аромат&quo.

Французька школа геополітики формувалася як антитеза німецькій геополітиці, що об’єктивно відображало реальний геополітичний конфлікт між Францією та Німеччиною за європейське домінування. Поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 р.р., проголошення Германської імперії, спори двох держав навколо Ельзасу і Лотарингії, економічне протистояння на тлі промислового зростання Німеччини – усі ці фактори підживлювали опозиційність французької геополітики. Його геополітичні пошуки викладені у таких працях, як: «Нарис географії Франції» (1903), «Східна Франція» (1917), «Принципи географії людини» (1922).

Французька школа географії людини — одна з найвідоміших, переважно, країнознавчих наукових шкіл. З кінця ХІХ — початку XX століття характеризується чітко вираженим країнознавчим спрямуванням. For faster navigation, this Iframe is preloading the Wikiwand page for Французька школа географії людини. Home. News.

Французька школа географії людини (фр. Géographie humaine) — одна з найвідоміших, переважно, країнознавчих наукових шкіл. З кінця ХІХ — початку XX століття характеризується чітко вираженим країнознавчим спрямуванням. Визначальною рисою французької школи є гуманістичний підхід, в якому першорядна рол. Rockefeller Plaza, San Francisco, S.F. News Directory is a collection of powerful news brands that deliver top stories on our platform. Terms & Policies.

Поссибилизм и французская школа «географии человека» Географическая школа во Франции получила известность в конце XIX и в первой половине XX в. под названием «географии человека» (geographic humaine). Она оформилась в эпоху империализма, в период завершения колониального раздела мира, и развивалась после передела границ империалистических государств и их владений. Основы французской школы «географии человека» были заложены П. Видаль де ла Блашем (1845—1918) и продолжены Р. Бланшаром и Ж. Брюном. Они уделяли основное внимание влиянию географической среды на все формы деятельности человека, его .

Для работ по «географии человека» характерны идеи, близкие к географическому поссибилизму : согласно воззрениям представителей этой школы, природа воздействует на особенности исторического и социально-экономического развития народов; социальная же организация общества рассматривается как национальная структура, лишённая классовых противоречий. Это позволило им дать подробные характеристики районов с показом занятий и образа жизни населения, создать оригинальные региональные обзоры, содержащие богатый фактический материал, особенно природоведческого и этнографического характера, и отличающиеся образностью изложения и яркостью стиля.